2. Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії

Початок | Закінчення

Автор цих рядків проаналізував список смертників, яким «трійка» Ленінградського обласного управління НКВС 14 лютого 1938-го визначила вирок – розстріляти. З'ясувалося, що майже всі репресовані українці потрапили на Соловки протягом 1932–1936 років. Кожному другому попередній вирок – розстріл – свого часу замінили 10 роками таборів. Кожний четвертий мав вищу освіту. Деякі вихідці з України були за національністю росіянами, євреями, поляками... В Одесі, приміром, арештували за «тероризм» грузина Галактіона Кіпіяні, який працював на заводі Шустова виноробом. Уродженцем Одещини є агроном Володимир Дражкович, записаний черкесом. Кримський робітник Георгій Іонідіс – грек, а уродженець Євпаторії юрист Захар Габай – караїм.

У відомих спогадах колишнього політв'язня Семена Підгайного є згадка про одного з тих, кого стратили в лютому 1938-го: «У невеличкому скиті, Філітоні, в окремій кімнаті самотньо жив Семен Семко, колишній ректор Київського університету, пізніше голова Українського Центрального Архівного Управління... Ми зустрілись, як давні добрі знайомі. Одразу ж сказав, що він, власне, не дивується, чому я на Соловках: бо мені, мовляв, сюди давно слалась дорога, ще за його ректорування, коли мене звільнили з університету, але чого він тут, разом зі мною, – над цим він думає». Підгайний відповів тоді, що й Семко «по закону» на Соловках, бо: «а) він українець, б) колишній член партії українських есерів, що перейшов потім до КП(б)У, в) що він не хотів мене виганяти з університету і зробив це під тиском спецвідділу, г) що мені відомо кілька подібних справ по університету і, нарешті, д) бувши головою Укрголовметодкому, а пізніше Укрцентрархіву, завжди провадив українську лінію».

Семен Семко-Козачук опинився на Соловках у сфабрикованій справі «контрреволюційної боротьбистської організації». Наприкінці березня 1935 року на закритому судовому засіданні в Києві виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР під головуванням Василя Ульріха розглянула цю справу й ухвалила вирок 17 літераторам, працівникам культури, освітянам, службовцям. Більшості з них слався шлях на Соловки. Письменники Євген Плужник і Петро Ванченко на островах і померли. Юрист Юрій Мазуренко, літератори Микола Куліш, Григорій Епік, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний, Андрій Панів, Володимир Штангей страчені в першому тюремному етапі (Сандармох), Василь Вражливий-Штанько й Микола Любченко розстріляні в грудні в Ленінградській області...

В інших справах запроторили на Біле море за «українсько-націоналістичну» й «шпигунсько-терористичну» діяльність (і згодом записали до третього етапу смертників) студента Московського університету уродженця Чернігівщини Івана Гаєвського, вченого Григорія Холодного, керівника комунального банку Миколу Зайця. Щодо останнього в архівній справі є відомості про його службу бунчужним Січових стрільців і членство в «Українській військовій організації». У довідці з тюрми записано: «Доказывает, что все процессы, проходящие в Советском Союзе – это туфта, правительство их устраивает для своих выгод». Ось і є привід для розстрілу...

У вересні 1933-го потрапив на острови Григорій Холодний, який до арешту жив у Києві, читав лекції з математики й астрономії. «Находясь в политизоляторе, не подчинялся установленному режиму, надсмехался и оскорблял надзорсостав, – зазначено в довідці. – На Соловках... вошел в тесную связь с осужденными членами УВО». У липні 1937-го постановою окремої наради при НКВС СРСР Холодному, який у таборі «відсвяткував» 50-річчя, додали ще п'ять років ізоляції, але з них в'язень не прожив і семи місяців: рішення трійки – розстріл... Наперед заготовлені акти про виконання вироку завірив підписом не Олександр Полікарпов (прізвище цього ленінградського ката надруковано в акті), а відповідальний чекіст, відряджений з Москви, Микола (Лука) Антонов-Грицюк.

Робітникам Федору Галіщеву з Харківщини й одеситу Михайлові Кулицькому тюремники в жовтні 1937-го написали в довідках таке. Галіщев «держит себя враждебно по отношению к Соввласти. Высказывает террористические намерения против руководства ВКП(б) и советского правительства, сочувственно отзывается о врагах народа... Высказывает диверсионные намерения о поджоге Соловецкой тюрьмы». Кулицький нібито порушував тюремний режим і «остался при своих к-р (контрреволюційних. – Авт.) убеждениях». Обох – розстріляти.

За участь у «політичній кримінальній банді» заарештований у березні 1931-го уродженець Харківщини 27-річний лісник Олексій Пархоменко. Його сім'ю вислали на п'ять років до Казахстану, а Олексію замінили найвищу кару концтабором. У довідці 1937-го читаємо: «явно настроен в к-р националистическом духе, среди з/к распространяет к-р провокационные слухи о близости падения Соввласти… высказывая повстанческие тенденции». За рішенням трійки – розстріл.

Восени 1931-го в селі Синява Рокитнянського району Київщини арештували «сина куркуля» 25-річного Андрія Омеляна – учасника «політбанди» й «повстанської організації». Молодий селянин дістав кулю в 1938-му лише за те, що в таборі на Соловках «явно выражает свое недовольство советской властью, среди заключенных допускает к-р высказывания...».

Селянин з Полтавщини Іван Лушпан, який у 1920-х боронив зі зброєю в руках Українську Народну Республіку, на Соловках «рассказывал, что в колхоз вступил с целью его разложения. Ярко враждебно настроен...». Розстріляти.

Колишній вояк Армії УНР колгоспник з Харківщини Кузьма Козлов у таборах «показал себя непримиримым врагом Соввласти... занимается к-р клеветническими разговорами...». Розстріляти.

Поліський селянин Микола Коструба (або Коструб) висловлював «злобную ненависть к Соввласти, к порученным работам относится халатно... пытался устроить групповой отказ от работы, заявляя: «Давайте не выходить на работу, тогда и хлеба, и продуктов нам будут давать больше». Розстріляти.

Одесит Ігор Грицай, звинувачений у шпигунстві, «высказывал ненависть к Соввласти, дискредитировал вождей ВКП(б) и советского правительства». Розстріляти. Вантажник з Вінниччини (також «шпигун») Тимофій Кушнір «находясь в Соловках занимается к-р деятельностью, восхваляет жизнь в Румынии, при этом ругает советские законы». Розстріляти. Робітник Федір Воробйов з Харківщини («диверсант» і «шкідник») «среди заключенных распространяет гнусную клевету на руководителей ВКП(б)». Розстріляти.

Серед страчених були юрист Федір Аверченко, службовець Олександр Бабенко, селяни Олександр Двораківський, Максим Кроцюк, Семен Кучерук, Омелян Мележек, Григорій Пшеничний, Григорій Хирний, Федір Яременко... Вічна пам'ять усім жертвам політичного терору, через який прямував «до перемоги комунізму» колишній тоталітарний СРСР, і довічна ганьба нинішнім ідеологам терору, які на людській крові будують так звану велич Росії.

...Точне місце страти двохсот смертників з третього тюремного етапу не раз намагалися віднайти в густих соловецьких лісах, що навколо Сікирної гори, сучасні дослідники Юрій Дмитрієв з Петрозаводська, Ольга Бочкарьова із селища Соловецького, Сергій Кривенко з Москви та інші. Автор цих рядків мав змогу ознайомитися з деякими результатами пошуків. На жаль, знахідки поблизу колишнього чернечого скиту Ісаково й на Сікирці, де учасники експедицій виявили чимало ям з людськими останками, поки що не дали відповіді, де саме кати сховали майже 200 тіл в'язнів, розстріляних 17 лютого 1938 року...

(Шевченко Сергій. Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії (Ч.2) Рік жертв Великого терору. МІА Вектор Ньюз. Київ. www.vectornews.net. 02.02.2017).

Початок | Закінчення