Книга 10. Соловецькі табір і тюрма особливого призначення

Глава 4. Історія розбудови системи концтаборів: З/К, в’язні , зеки...

1. Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії

"Негідники є всюди, але я не знаю жодної іншої країни, де було б так багато людей, ладних заради кар‚єри, грошей та просто так брехати, писати брехливі доноси, вести слідство за дутими справами, звинувачувати людей у тому, в чому вони невинуваті, та ухвалювати свідомо неправосудні вироки.." ( Володимир Войнович. 30.12.2014 )

Російська влада не заперечує політичного терору в радянській період, навіть більше – терор став частиною її нинішньої ідеологічної конструкції, в основі якої твердження: Росія – велика країна, яка завжди мала рацію, завжди була оточена паскудними, мерзенними ворогами-сусідами, яких неодмінно перемагала. А з ким не воювала – тим завжди допомагала й навіть рятувала. Примітивна цілковито імперська ідеологія наголошує на перемогах і досягненнях. І зрештою виходить, що терор – арешти, масові розстріли, заслання, примусові переселення народів – це добре, бо тільки завдяки терору Росія «досягла величі», а велич, з погляду Кремля, полягає в тому, що її народ легко зносить голод, холод, злидні... На цьому шляху, звичайно, бувають жертви, їх шкода, та нічого не вдієш, народ російський терплячий... Шевченко Сергій

 

 

 

Початок | Закінчення

Поклонный крест на Соловках
Поклінний хрест на Соловках. Фото Сергія Шевченка.

Наведену характеристику особливостей російської ідеології дала, до речі, громадянка РФ, наша сучасниця. Отож історичні факти, покладені в основу цієї публікації, що ґрунтується на архівних матеріалах, лише нагадають, завдяки чому кремлівська влада домагалася своїх кривавих «перемог».

...За часів Великого терору 1937–1938 років два масових розстріли в'язнів Соловецької тюрми було вчинено в зимові місяці (грудень і лютий), а найбільший етап – 1111 осіб – стратили, як відомо, восени 1937-го в урочищі Сандармох (Карелія). Лютневу екзекуцію майже 200 осіб чекісти виконали на самому Соловецькому архіпелазі за протоколом № 303 засідання окремої (рос. – особой) трійки УНКВС Ленінградської області. Як і раніше, у списках смертників були й наші співвітчизники-політв'язні: щонайменше кожний п'ятий з розстріляних 17 лютого 1938-го – уродженець або житель України. На місці згаданої найпершої масової страти соловчан створено з ініціативи громадськості в 1990-х (за єльцинських часів) меморіал «Сандармох». Імовірне місце вчинення другого злочину (розстріл 509 в'язнів) ще не знайдено – воно десь у Ленінградській області, можливо, поблизу Лодєйного Поля. Так само дослідники сподіваються віднайти й останню земну адресу людей, закатованих на біломорському архіпелазі: район страти на Великому Соловецькому острові приблизно окреслено, але самі ями досі не виявлено.

Нинішня російська влада не зацікавлена в пошуках місць катувань і не прагне привертати увагу суспільства до злочинів, вчинених більшовицькими катами. Ба більше, активним дослідникам ставлять палиці в колеса, усіляко залякують, тиснуть на них, намагаються компрометувати й карати за абсурдними звинуваченнями, як це недавно вчинено з Юрієм Дмитрієвим у Петрозаводську.

Терористи з «холодною головою»
Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії (частина 1)
Михайло Литвин
Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії (частина 1)
Володимир Гарін (Іван Жебенєв)
Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії (частина 1)
Микола (Лука) Антонов-Грицюк

Протокол № 303 – це 53 сторінки щільного машинопису з прізвищами приречених, під якими поставила підписи окрема трійка облуправління НКВС на чолі з його тогочасним начальником – уродженцем Забайкалля Михайлом Литвином. Він більшовик з 1917 року, з походження єврей. Попри те, що не здобув достатньої освіти, мав досвід роботи в партапараті: у березні 1933-го Литвина призначили завідувачем відділу кадрів ЦК КП(б)У, а з 1936-го – другим секретарем Харківського обкому партії. З жовтня того ж року – начальник відділу кадрів НКВС СРСР. Дальша кар'єра – начальник 4-го (секретно-політичного) відділу ГУДБ НКВС СРСР (травень 1937-го), а в січні 1938-го він очолив УНКВС Ленінградської області. На цій посаді 12 листопада 46-річний комісар державної безпеки 3-го рангу заподіє собі смерть – застрелиться.

У цій самій окремій трійці фігурує Володимир Гарін (він же Іван Жебенєв), уродженець Харкова, з сім'ї священика, чекіст і більшовик з 1919-го. Свого часу служив на Поділлі разом з Леонідом Заковським (Генріхом Штубісом), згодом у Харкові, а в 1934–1936 роках – нарком внутрішніх справ Татарської АРСР. З 1936-го – заступник начальника УНКВС Ленінградської області. З 1938-го – начальник залізничного табору НКВС у Карелії (райцентр Сорока на місці нинішнього Біломорська). Помер 44-річним у званні старшого майора держбезпеки, похований у Москві 1940-го. Третім у трійці був прокурор Ленінградської області Борис Позерн (він же Западний, Степан Злобін), уродженець Нижнього Новгорода, партійний діяч, соратник Сергія Кірова. Позерна розстріляли 1939 року, реабілітували 1957-го.

Акти з грифом «цілком таємно» про виконання вироку завірив своїм підписом відповідальний за розстрільну операцію на Соловках майор держбезпеки Микола (Лука) Антонов-Грицюк, відряджений з Москви. Цей чекіст зі стажем – в органах з 1920-го – свого часу встиг послужити на теренах України – у Києві, Конотопі, Харкові, був серед ключових учасників операції проти генерал-хорунжого Армії УНР Юрка Тютюнника. Згодом дослужився до посади наркома внутрішніх справ Кабардино-Балкарської АРСР, очолював там республіканську «трійку». З жовтня 1937-го – заступник начальника, а з липня 1938-го – начальник 10-го (тюремного) відділу НКВС СРСР. Але і для цього орденоносця (до слова, він родом з Волині, воював під час Першої світової в царській армії, повний Георгіївський кавалер) настав час розплати: його засудили й розстріляли в лютому 1939 року, щоправда, 1955-го – реабілітували.

Кого і як вбивали

Священику Української автокефальної православної церкви 55-річному Якову Шкідченку, який нарівні з чотирма десятками інших в'язнів з України був внесений до розстрільного списку на 200 осіб, ненадовго пощастило. Фатальної ночі 17 лютого йому не виконали вирок, бо незадовго до того відправили з островів до Карелії – на запит Біломорсько-Балтійського комбінату (так записано в архівній довідці), однак згодом священика також розстріляли – поблизу Медвежої Гори в урочищі Сандармох 19 квітня 1938-го. Цікавлячись долею в'язнів, мимоволі пригадав слова відомого американського історика: «Кожний запис про загибель передбачає... унікальне життя. Ми повинні вміти не лише підраховувати кількість загиблих у цифрах, але й підрахувати кожну жертву як особистість» (Тімоті Снайдер, «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним»).

Поделиться в социальных сетях

На Соловках, свідчив допитаний слідчими колишній оперуповноважений Туркевич (далі цитати мовою оригіналу), «место для расстрела было избрано в глухом лесу на дороге к маяку Секирка. Заключенных расстреливали возле ямы. Сам расстрел производил комендант тюрьмы и еще несколько человек из оперативного состава... Расстрел производился ночью и был закончен в течение одной ночи (начат около 23:00 часов и закончен примерно в 4:00 часа). Я был поставлен Раевским (заступником начальника Соловецької тюрми з оперчастини. – Авт.) на проверку списков, вернее, решений «троек» на осужденных к ВМН. После проверки списков заключенных по одному выводили и конвоировали к месту расстрела. Остальные находились в помещении, где раньше было лагерное отделение».

Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії (частина 1)

Туркевич знав, про що свідчив, зазначає російський історик Анатолій Разумов: 17 лютого не була страчена ще одна ув'язнена – Єлизавета Кац (вона мала 8-місячну вагітність), але за три місяці за участю Туркевича і її розстріляли на Соловках 16 травня 1938-го. Другий допитаний колишній опер Кузьмичов підтвердив: «всего приблизительно человек 200 были расстреляны там же на острове Соловецком. Расстрелом руководил представитель из Москвы, как будто бы Антонов...». Отже, можна вважати встановленим фактом: лютневою стратою керували Антонов і Раєвський, висновує дослідник, а операцію проведено поблизу Сікирної гори. Сам же Раєвський, допитаний 1962 року, в подробиці не вдавався, лише зазначив, що брав участь у підготовці операції і «2000 осужденных отправил в ББК», але особисто не був присутнім на розстрілах.

Архівні документи свідчать: у період Великого терору 1937–1938 років, коли влада СРСР влаштувала «чистку» суспільства (звісно, на шляху до майбутньої «величі» комуністичної імперії), багатьох соловецьких політв'язнів позбулися «за першою категорією» – тобто розстріляли. Для цього до списку так званих справ, сфабрикованих тюремною оперчастиною, чекісти додавали переважно трафаретні фрази, мовляв, в'язні «...оставаясь на к-р (контрреволюційних. – Авт.) позициях, продолжают заниматься среди заключенных к-р деятельностью»...

(Шевченко Сергій. Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії (Ч.1) Рік жертв Великого терору. МІА Вектор Ньюз. Київ. www.vectornews.net. 02.02.2017).

Початок | Закінчення

Поделиться в социальных сетях