Моторошне слово "Соловки" знає кожен українець. Як і кожна людина, яка мала нещастя бути "советским человеком". 1997 року в нашу свідомість увійшло ще одне – "Сандормох".

Василь Овсієнко: Цi моторошнi слова: Соловки, Сандормох...

Начало | Часть 2 | Часть 3 | Окончание

4. Цi моторошнi слова: Соловки, Сандормох...

2002 року на Дні пам'яті в Сандормох, а далі на Соловки, їздило з України аж 46 осіб. 37 із них – із Рівного. З ініціятиви заступника голови Рівненської обласної організації «Меморіялу» (він же й голова обласної «Просвіти») Петра Кульчинського, підхопленої організаціями НРУ, УНР, Молодого руху, було споряджено в дорогу цілий автобус – з наметами та запасом продуктів. Допомогла грошима міська влада (обласна тільки пообіцяла, тому мандрівники відчували немалу скруту). Учасниками акції «Сандормох – Соловки» були професор Гуманітарного університету Петро Лобас, активістка «Просвіти» Тетяна Ридюк, політв'язень 60-х років Марія Трохимович, священик УПЦ КП Борис Оплаканець, лідер Молодого руху, депутат міськради, історик Віталій Половчук. Більшість – молоді люди. Вони вирушили 2 серпня через Дубровицю, Мінськ, Полацьк, Псков, Санкт-Петербург , Медвежогорськ.

З Києва на Дні пам'яті їздили журналіст ґазети «Вечірній Київ» Володимир Щербина, якого відрядив Київський «Меморіял», журналіст радіо «Свобода» Віктор Міняйло, телевізійники Олександр Рябокрис, Вадим Крайник, Олексій Горбенко, а також двоє подвижників, які прочитали в ґазеті «Українське слово» мою статтю «Формується етап на Соловки» – і поїхали. Це аспірант Михайло Лосицький та пані Софія Кабалова (Коломієць). Зі Львівщини вибрався колишній політв'язень Зорян Попадюк.

Вранці 5 серпня до Медвежогорська прибули консул України в Санкт-Петербурзі Юрій Вербицький (він приїхав сюди вже втретє), заступник керівника торгово-економічної місії України в РФ Олег Бомба, голова Товариства української культури в Карелії «Калина» Лариса Скрипникова та інші його члени з міста Петроскої (російською – Петрозаводськ). Знову були Р.М. Полоз та Е.О. Вангенгейм.

Жалобу в Сандармосі відкрив голова Медвежогорського місцевого самоврядування Володимир Карпенко. Виступили представник уряду Москви, консули Фінляндії, Польщі, України. Адміністрація Президента України надіслала своє звернення до учасників Днів пам'яті. Біля Соловецького каменя промовляли нащадки тут загиблих, представники громадськости Росії, Грузії, України, Польщі. Біля хрестів, яких у лісі до півтори сотні, священики Російської, Української, Грузинської православних та польської Католицької церков справили спільну панахиду. Ми вивісили на соснах списки загиблих тут громадян України – до 1000 осіб (їх склав професор Микола Роженко), поклали грудку української землі, українську хлібину, пов'язали рушник на хрест, запалили свічки.

Того ж дня ми відвідали селище Повенець, звідки починається Біломорсько-Балтійський канал (він обійшовся в 100 тисяч людських життів). Директор музею Сергій Колтирін розповів про «столицю» ББК Медвежогорськ.

Проти ночі ми рушили потягом далі на північ, до міста Кемь, що на березі Білого моря. Тут був Кемський пересильний пункт, через який від 1920 до 1939 року перейшло біля ста тисяч в'язнів СЛОНа/СТОНа. Половина з них звідти не повернулися.

Через брак коштів наші рівненці пробули на Соловках усього добу, тоді як на екскурсії потрібно щонайменше три доби, а ліпше п'ять. Але 7 серпня ми молебнем вшанували всіх жертв Соловків на місці розстрілу в'язнів 29 жовтня 1929 року. Тут поставлено хрест і валун із написом «Соловецким узникам». Уперше прозвучав тут український гімн. Відвідали ми старе монастирське кладовище, де, можливо, 1803 року було поховано останнього кошового Січі Запорозької 112-літнього Петра Калнишевського і, дуже ймовірно, поета Євгена Плужника, який помер на Соловках від туберкульозу 2 лютого 1936 року.

2002 року День пам'яті на Соловках справляли не 7, а 8 серпня – через запізнення делегацій Санкт-Петербурзького та Московського «Меморіялів». Але представництво було солідне – понад 100 осіб. Відкрила жалобу заступник директора Соловецького державного історико-архітектурного і природного музею-заповідника Людмила Василівна Шилова. Від уряду Москви поклав квіти Ігор Борисович Шабанов. Валерія Оттовна Дунаєва, співголова Московського «Меморіялу», член постійної міжвідомчої комісії уряду Москви з відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій, як і кожного року, привезла біля 30 молодих людей.

Сергій Кривенко (Молодіжне громадське товариство «Сострадание») сказав, що поїздки на Соловки – це якийсь вид покаяння, паломництва. Тут слід створити музей-архів, бібліотеку, виставку. Найбільш імовірний проект – викупити один із дерев'яних бараків поблизу кремля, де утримували жінок і малолітніх в'язнів, а тепер живуть соловчани.

Александр Сергійович Василян представляв Соловецьке земляцтво «Москва – Санкт-Петербург ». Майже 80-літння колишня політв'язенка Клара Михайлівна Павлова з Санкт-Петербурга вперше приїхала на Соловки 20 років тому в пошуках слідів свого батька, який тут загинув. З тих пір приїздить сюди майже щороку з онуком Денисом

Проникливо висловилася наша пані Кабалова (Коломієць): «Моє ім'я Софія. Я приїхала з України. Ні від якої делегації. Усе життя, скільки я пам'ятаю, на Україні слово «Соловки» – це вічний біль. На Вкраїні нема сім'ї, де б не знали, що таке Соловки. З Соловками для багатьох людей асоціюються всі табори. Соловки – це і Сибір, і Казахстан, і Колима, і Урал, і Мордовія. Були знищені десятки тисяч українських інтеліґентів, наш народ був обезголовлений. Знищені мільйони українських хліборобів. Наша прекрасна земля досі відчуває це, досі страждає, вона досі зранена, скалічена. Наш народ досі не може випростатися. Він досі зігнутий, переляканий Соловками, Сандормохами.

Тут присутні, здебільшого, наші брати росіяни. Я хочу, щоб ви знали: ми любимо вас і не маємо до вам ніяких претензій. Але ми завжди будемо пам'ятати Імперію Зла і те зло, яке та Імперія вчинила Україні.

Я приїхала зі власної ініціятиви без будь-якої сторонньої допомоги, просто почувши заклик. Я давно мріяла про це. Знайте: Соловки – це вічний біль. Тому потрібно докласти всіх зусиль, щоб люди приїздили сюди не на екскурсії, не розважатися, не зніматися в непристойному вигляді на фоні монастиря, а каятися.

Вічна пам'ять тим, хто прославлений, чиї імена відомі і з року в рік тут повторюються. Але вічна пам'ять і тим, чиї імена не відомі. Їх тут дуже багато, десятки тисяч. Маємо пам'ятати, що у Творця, Господа нашого, нема безіменних і невідомих, нема мертвих – у Нього всі мають імена і всі живі».

Відповідаючи їй, московський ліцеїст заспівав пісню з Шаляпінського репертуару «Где же я дороженьку широкую найду...»

Того ж дня всі пішли на могилу з написом: «Заключенные, погибшие до 1939 года. Захоронены 8 июня 1990 года». Сюди всі, хто йде, приносять по каменю.

У виставковому залі готелю Надія Федорівна Комарова з Благодійного фонду «Попечитель» і Реґіонального громадського фонду розвитку освіти, науки та мистецтва (м. Москва) представила 51 проект студентських конкурсних робіт створення пам'ятника жертвам політичних репресій на Соловецьких островах. Дехто з авторів був тут присутній. Конкурс заснував згаданий Реґіональний фонд, організували його Російська Академія живопису, скульптури та зодчества, Товариство «Меморіял», Рада благодійного фонду «Попечитель» та Соловецький державний музей-заповідник. Учасники днів пам'яті могли анонімно висловитися на підтримку того чи того проекту.

Далі – екскурсії у величному кремлі – Музеї-заповіднику, на острів Муксалма з його подиву гідною кілометровою дамбою та страхітливою тюрмою, до Свято-Вознесенського скиту на горі Секирная (тут більшовики влаштували карцер, звідки живими виходили одиниці), на острів Анзер, де в Голгофо-Розп'ятському скиті була «лікарня», в якій від епідемії тифу померли тисячі в'язнів; на Заяцькі острови з чотирьохтисячолітніми лабіринтами. І, звичайно ж, скупалися у Святому озері та Білому морі (8 – 10 градусів С). Повірте: це пам'ятніше і престижніше, ніж у Чорному морі.

Чим більше людей тут побуває і розкаже через засоби інформації іншим, тим швидше наше суспільство очищатиметься від чужинецької комуністичної скверни.

1967 року Соловецький монастир став філіалом Архангельського обласного краєзнавчого музею, 1974 – самостійним Соловецьким державним історико-архітектурним і природним музеєм-заповідником. 1993 Соловецький історико-культурний комплекс включений ЮНЕСКО до списку Всесвітньої природної в культурної спадщини, а 1995 – до Державного зводу особливо цінних об'єктів культурної спадщини народів Російської Федерації.

1990 року на Соловки повернулася братія, 25 жовтня Синод РПЦ благословив відкриття Соловецького ставропігійного чоловічого монастиря. 1992 року на Соловки повернути мощі чесних преподобних Зосими, Савватія і Ґермана. 1999 на острові Анзер знайдені мощі священномученика архієпископа Петра (Звєрєва), 2000 – преподобного Іова. (С.Морозов, В.Столяров. Остров Спасения. За текстом карти “Соловецкие острова”, виданої 2001 р.).

Відновлено на Соловках багато поклонних хрестів, реставруються будівлі кремля. 2000 року відновлено Голгофо-Розп'ятятський монастир на Анзерському острові і почалася його відбудова, а також відбудова Свято-Троїцького скиту (дзвіниця там упала кілька років тому). Коли ми були на Анзері 2002 року, то там чекали приїзду Патріярха Алексія і як свіжу новину розповідали, що Президент Володимир Путін прилітав на вертольоті, але не мав де приземлитися поблизу Голгофо-Розп'ятського монастиря. А йдучи до Переговорного каменя на Великому Соловецькому острові бачимо: будується дерев'яна двоповерхова споруда. Питаємо: “Що будуєте?” – “Та ніби готель”. Виявляється, будують наші закарпатські майстри. Через рік – за кілометр на південь від кремля вже стоїть три дерев'яні будівлі. І не тільки дорогий готель, а й резиденція чи то дача Президента Путіна. Що, московський кремль з огляду на близьку Чечню стає ненадійним?

2003 року українську експедицію з 50 осіб у Сандормох та на Соловки спорядив блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Хотів було поїхати й сам Ющенко, адже його батько теж як в'язень будував Біломорканал… Автобус був у дорозі з 2 до 11 серпня. В експедиції було дев'ятеро родичів там загиблих: кияни Валентина Бовсунівська з чоловіком Олексієм Монсаром, Станіслав Волков, Яків Деревинський, Вадим Волківський, Борис Романчук з Житомирщини, Ігор та Ольга Козловські з Вінниці, Олена Герасименко з Харкова. Нас супроводжували священик Володимир Черпак, кобзар Тарас Компаниченко, у групі були архітектор Іван Кушнір, художник Микола Стратилат, письменник Леонід Череватенко, колишні політв'язні Надія Світлична, Богдан Чорномаз, Микола Матусевич, історики, працівники Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В.Стуса, викладачі, студенти-журналісти на чолі з проректором Інституту журналістики Олександром Чекмишевим. Експедиція мала зустріч з українською громадою та владою Карелії, домовилася про спорудження в Сандармосі української каплички. Ми взяли участь у жалобних церемоніях, поклали грудку української землі, пов'язали рушниками хрести, засвітили свічки та помолитися за душі невинно убієнних. Відвідали Біломорканал, відтак відбули на Соловецькі острови.

Щиро скажу: я втішений, що цього року поїхало на Соловки так багато молодих людей, особливо журналістів. І майже всі написали про поїздку й опублікували статті, хто де зміг, тим самим наповнюючи суспільство цими знаннями. Студентки Наталка Бакуліна та Катерина Капшученко влаштувати в Інституті журналістики свою фотовиставку. Певен: Соловки і Сандормох однією з їхніх тем на все життя.

Вересень 1999 – 2003

Варіянти: Вісті тижня. – 1999. – № 16. – Вересень; Віче (Житомир). – 1999. – №№ 36 і 37 (304 і 305). – 2 і 9 вересня 1999 р.; Права людини (ХПГ). – 1999. – № 17 (172). – 15-31 серпня. – С. 9-12; Інформаційний бюлетень (Кременчук).. – 2000. – Ч. 2 (356). – 14 січня; Зона. – 2001. – № 15. – С. 27 – 32; Дзеркало тижня. – 2002. – 3.08. – № 29 (404); Наша віра. – 2002. – Ч. 10 і 11 (174 і 175). – Жовтень і листопад, та інші видання.

Начало | Часть 2 | Часть 3 | Окончание

Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – 2-ге видання, доп. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 11–29.