Loading
Книга 2. ПУБЛИКАЦИИ
СоловкиЭнциклопедия - крупнейший сайт о Соловках
Текущее время на Соловках:
:
Глава 1. Соловки в прозе. Книги, статьи, сообщения.
Авторские страницы, рукописи, воспоминания...
 

"Той, хто забуває про історію,
приречений на її повторення."

Сантаяна, філософ

Безжальні щупальця імперії

 

 

 

 

Вивчаючи тему соловецьких розстрілів 1937—1938 років, автор цієї статті перечитав двотомник «Остання адреса...» (К.: Сфера, 2003) і... не знайшов у відбірково-довідковому списку, вміщеному в науково-документальному виданні, прізвищ Абраменко і Вайн (йдеться про «список осіб, репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які відбували покарання на Соловках та були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року під Медвежегорськом»). А от прізвище Піроцький у списку чомусь є, хоч, як відомо, цього в'язня розстріляли не в Карелії, а в Києві — після 20 листопада 1937 року. Через недогляд потрапив до списку і професор Зозуляк, якого так само після додаткового слідства стратять у Києві 23 листопада — за рішенням Комісії НКВС і Прокуратури СРСР від 20 листопада 1937-го.

Служба по убиенным в Сандармохе украинским соловчанам

Божа служба в пам'ять про невинно убієнних у Сандармосі. Не забути про злочин — значить, запобігти йому в майбутньому... (Фото автора)

Далі, готуючи до друку збірку публіцистики «Соловецький реквієм», поцікавився в Інтернеті наявними «Списками Сандармоху» (щодо осіб, репресованих у радянській Україні) — ніде не фігурують ні Катерина Абраменко, ні Олександр Вайн. А вони ж «засуджені» в УРСР, відбували строк на Соловках, і їхня «остання адреса» — ті самі розстрільні ями Сандармоху.

...На початку 1930-х більшовицький режим, як відомо, виморив голодом мільйони українців. І далі, жорстоко придушуючи будь-які спроби опору політиці партії, червона імперія посилювала терор, спрямувавши його вістря на «буржуазних націоналістів» — творчу інтелігенцію, носіїв культури, освітян. У каламутній воді «розгрому контрреволюції» кремлівський диктатор налапав химерну гідру — «троцькістсько-націоналістичний блок». Як висловився ув'язнений на Соловках український громадсько-політичний, військовий та освітній діяч, професор Михайло Баран, то була «чудовищная амальгама, в которой соединены враждовавшие между собой так называемый украинский национализм и троцкизм». Лише у хворобливій уяві цей вигаданий блок-хижак міг скоординованими рухами своїх щупалець обернути на жертву абсолютну владу Сталіна. Проте вождь комуністів настирливо вимагав посилювати репресії, а його намісники слухняно брали під козирок.

«РОЗГРОМИТИ ДО КІНЦЯ...»

Центральний комітет КП(б)У 3 листопада 1934 року ухвалив постанову про контрреволюційну роботу залишків націоналістів і троцькістів та їхніх пособників — «гнилих та ліберальствуючих елементів». Цією постановою партія неначе відзначила річницю листопадового (1933 року) пленуму ЦК, на якому було оголошено, що українські націоналісти і троцькісти блокуються між собою на спільній платформі відриву України від СРСР. За неймовірним збігом обставин саме через три роки — 3 листопада 1937-го — в Карелії буде вчинено масовий розстріл більш ніж 130 «українських буржуазних націоналістів», які відбували покарання в Соловецькій тюрмі, і в ті самі дні в урочищі Сандармох стратять велику групу «троцькістів».

...Чекісти, виконуючи партійні настанови, арештовували й репресували співробітників інститутів Всеукраїнської академії наук, письменників, загалом — освічений прошарок суспільства... Ще восени 1933-го судова трійка при колегії ДПУ УСРР засудила у справі «Української військової організації» професора Петра Демчука — керівника кафедри діалектичного матеріалізму Комуністичного інституту радянського будівництва і права та Олексія Сарвана — заступника директора цього інституту. У липні 1934-го звинувачено в контрреволюційній діяльності Олександра Бервицького — професора, завсектору бібліографії Книжкової палати (Харків). Як і багато хто з українців-інтелектуалів, раніше засуджених у сфальсифікованій справі «Спілки визволення України», вони потраплять на Соловки.

ЦК КП(б)У вважав, що «залишки блоку» — це наслідок недостатньої пильності й принциповості партійних організацій. Такими визнано, зокрема партосередки Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), Інституту червоної професури, Харківського університету, Луганського інституту народної освіти та інші. Згодом дійде до сумної констатації факту: через звільнення й арешти українських науковців українська Академія є українською лише за назвою...

Новая книга о Соловках Сергея Шевченко «Соловецкий реквием»

Новая книга о Соловках На Украине издан сборник публицистики по материалам научных исследований Соловецкой трагедии 1937–1938 годов. Книга объемом более 600 страниц дополняет многолетние творческие изыскания автора в этой теме. Сборник рассчитан на массового читателя и на специалистов-историков: тексты иллюстрированы фотоснимками (в т. ч. редкими находками), есть именной указатель и список сокращений.

(Сергій Шевченко. «Соловецький реквієм». К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013)

Підкинула хмизу в вогонь репресій і газета ЦК КП(б)У «Комуніст», яка 7 листопада 1934 року опублікувала статтю про те, що «націоналістичні й троцькістські недобитки зблокувались на спільній антирадянській платформі боротьби проти диктатури пролетаріату, проти побудови соціалізму, проти нашої більшовицької партії. При цьому націоналісти озброювались ідеологічною, тактичною і організаційною зброєю троцькістів... І, навпаки, троцькісти використовували і пропагували націоналістичні настанови про відрив України від СРСР, контрреволюційну брехню про стан України у складі СРСР та ін.». Співавтори тієї публікації Онисим Сенченко і Тетяна Постоловська (дружина лідера «українських» комуністів, ставленика Москви Павла Постишева) були й авторами проекту згаданої постанови ЦК.

Газета закликала «розгромити до кінця рештки контрреволюційних націоналістів і троцькістів», які в наукових працях і підручниках «у замаскованій формі виступали проти розгорнутого соціалістичного наступу цілим фронтом, проти ліквідації куркульства, проти ліквідації класів у країні». За вказівками згори ці та інші книжки «шкідників», звісна річ, вилучали з бібліотек і книгарень.

СФАБРИКОВАНА ТРОЦЬКІСТСЬКА ГРУПА

Газетний заклик-донос побачив світ по теплому сліду постанови ЦК — у тому ж листопаді 1934-го. А незабаром в Інституті філософії чекісти викрили «контрреволюційну підпільну троцькістську терористичну групу». Майже всіх її фігурантів (філософів, істориків та ін.) звинуватили в індивідуальному терорі проти тогочасних керманичів партійних і урядових структур — Станіслава Косіора, Павла Постишева та Всеволода Балицького. І хоч під час обшуків жодних засобів реалізації «терористичних планів» у науковців не виявили, це не завадило слідчим визнати групу звинувачених складовою частиною ліквідованого у другій половині 1934 року «Всеукраїнського троцькістського центру» на чолі з Юрієм Коцюбинським (відомого радянського, державного та військового діяча, сина видатного українського письменника Михайла Коцюбинського звинувачено в контрреволюційній діяльності, засуджено Військовою колегією Верховного суду СРСР до найвищої кари і страчено у травні 1938 року).

Начальник секретно-політичного відділу УДБ НКВС УРСР Борис Козельський і начальник відділення цього ж відділу Соломон Брук підписали обвинувальний висновок за статтями 54-10-11-8 КК УРСР. А відтак Особлива нарада при НКВС СРСР 19 серпня 1935 року постановила: відправити у виправно-трудовий табір строком на п'ять років Олександра Милославіна (у кримінальній справі його зробили керівником «контрреволюційної групи»), Катерину Абраменко, Олексія Андріанова, Олександра Вайна, Юрія Вольнова та Бориса Піроцького (рос. — Пероцкий. Так у матеріалах репресивних органів. — Авт.).

Библиографический указатель

1937-го троє з них — Абраменко, Вайн та Піроцький — потраплять до розстрільних протоколів особливої трійки Ленінградського облуправління НКВС. Перших двох, як уже зазначалося, стратять у Карелії (Сандармох), а Піроцького спецконвоєм з Морсплава відправлять до Києва для додаткового слідства за ще одним звинуваченням — у шпигунстві. Особлива нарада при НКВС СРСР 20 листопада 1937-го вирішить: «Агентові двох іноземних розвідок», який буцімто вербував інших осіб, — розстріл. За кілька днів вирок виконали...

ТАКІ СХОЖІ ТРАГІЧНІ ДОЛІ...

На Соловках відбувала покарання й Абраменко Катерина Харитонівна (у протоколах особливої трійки — Авраменко), 1900 року народження, співробітник Інституту історії, завкафедри історії народів СРСР Харківського університету. Вона родом зі Стародубщини, з містечка Душатин колишньої Чернігівської губернії (тепер це Суразький район Брянської області РФ). Зростала в селянській сім'ї. Закінчила гімназію і тримісячні педагогічні курси. Із 1919 року працювала вчителькою сільської трудшколи, потім — директором дитбудинку, інспектором народної освіти. Комуністка з 1920 року. Закінчила Комуністичний університет імені Артема (1923), працювала лектором-пропагандистом на шахтах Донбасу, лектором з історії ВКП(б) і Росії у Волинській районній партшколі, Всеукраїнській школі міліції. Була рекомендована до аспірантури у ВУАМЛІН на кафедру марксизму-ленінізму. Від січня 1934-го — науковий співробітник Інституту історії, відповідальний редактор журналу «Историк-большевик».

Спочатку Абраменко звільнили з роботи «за повну втрату більшовицької пильності до троцькістів-контрреволюціонерів, зокрема до троцькіста Бронова (її чоловік. — Авт.), за захист троцькіста-контрреволюціонера Бронова, за затушкування його контрреволюційної діяльності та протягування у своїх літературних роботах троцькістських і націоналістичних настанов». Того ж дня Абраменко виключили з КП(б)У «за втрату партійної пильності», а 16 лютого 1935 року заарештували. Під час обшуку в неї вилучили щоденникові записи — важливий, на думку слідчих, доказ її «розлюченості» проти партії (одного дня вона записала, що їй наснився чоловік і начебто його допитував сам Постишев). На запитання, «чи мала на увазі терористичні заміри», відповіла заперечно. Абраменко не раз заявляла про свою непричетність до контрреволюційної діяльності, але чекістська Феміда була іншої думки... Після ув'язнення на Соловках — відоме рішення особливої трійки і розстріл 4 листопада 1937 року в Сандармосі.

Ще один «член троцькістської групи» Вайн Олександр Овсійович, який народився 1910 року в містечку Каролін на Підляшші (нині Люблінське воєводство, Польща), зростав у сім'ї лікаря. Єврей. Безпартійний. Закінчив Харківський інститут народного господарства (1931) і аспірантуру Українського географічного інституту. 1935-го — доцент планового інституту, керівник кафедри економічної географії. Заарештований 21 лютого того ж року.

Як пише сучасний дослідник, автор історико-краєзнавчих праць Лариса Шевченко, долею Вайна опікувалася його мати — відомий музикознавець. Намагаючись врятувати сина, вона зверталася до різних інстанцій. Соловецьке табірне начальство характеризувало Вайна так: він підбурював в'язнів до заворушень проти режиму, казав, що коли вийде з табору — боротиметься з радянською владою, змінювати свої переконання не збирався й «негативно ставився до радянської конституції». За рішенням особливої трійки від 9 жовтня 1937 року Вайна розстріляли 2 листопада того ж року в урочищі Сандармох.

До списків тюремного етапу, страченого в Карелії, не потрапили згадані в цій статті політв'язні Олександр Милославін і Олександр Бервицький (Вербицький) — їх вивезли з островів раніше, але тільки для того, щоб репресувати вдруге. Обох професорів розстріляють у березні 1937-го (у квітні 1957-го реабілітують). Доля вченого Олексія Андріанова (Адріанова) також трагічна. Він відбував покарання на Соловках, належав до групи в'язнів, які «не роззброїлися» перед органами НКВС (Олександр Бервицький, Тимофій Кузьменко та ін.). Тривалий час хворів на сухоти. В архівній справі є довідка, що він помер 25 березня 1938 року в київській в'язниці.

Отже, обґрунтувавши потребу відновити справедливість, пропоную додати у відповідні «Списки Сандармоху» загублені імена двох людей, яких звинувачено в «троцькізмі», відправлено з України на Соловки й страчено за озером Онего. Не забуваймо також поминати їх на панахидах біля Козацького хреста в урочищі Сандармох. Додаю короткі відомості про репресованих, складені за матеріалами «Ленінградського мартирологу».

Абраменко Катерина Харитонівна (у протоколі трійки — Авраменко), 1900 р. н., уродженка с. Душатин колишньої Чернігівської губернії (нині Суразький район Брянської області РФ), колишній член КП(б)У, освіта вища, історик, проживала в м. Харкові. Арештована 1935 р. як член «троцькістської терористичної організації». Особливою нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1935 р. засуджена на п'ять років ВТТ. Відбувала покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області 10 жовтня 1937 р. засуджена до найвищої кари. Розстріляна 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Вайн Олександр Овсійович, 1910 р. н., уродженець м. Каролін на Підляшші (нині Люблінське воєводство, Польща), єврей, безпартійний, науковий співробітник, проживав в Україні. Особливою нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1935 р. засуджений за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на п'ять років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Сергій Шевченко. Безжальні щупальця імперії. Катерина Абраменко і Олександр Вайн — загублені імена зі «Списку Сандармоху» Рубрика: Україна Incognita. Газета "День", №32, Киев, Украина, 21 лютого, 2014)

Об авторе

Шевченко Сергей, журналист, писатель, офицер Шевченко Сергей
(1960)

Народився в Краматорську на Донеччині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка 1982 року. Працював газетярем, керівником прес-центру Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області. З 1999 року - заступник начальника Редакції СБ України. Полковник. З 1978 року друкується в республіканських газетах, журналах, співпрацює з редакціями електронної преси. Режисер і сценарист двох телефільмів документального серіалу "Служба безпеки: реґіони - Центр" (1998). Член редакційних колеґій 3-томного науково-документального видання "Остання адреса: до 60-річчя соловецької трагедії" (1997-1999) та спеціального видання СБ України. Співавтор наукового видання "Анонімна погроза вибухом" (2000). Член Національної спілки журналістів України. Лауреат премії Служби безпеки України (1996).

"Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті" - книга С.Шевченко на украинском языке.

Сергей Шевченко: "...Курбас на Соловках будет работать в лагерном "храме Мельпомены", в его театральной труппе будет немало узников-украинцев. А в октябре 1937-го с архипелага большой тюремный этап отправят в Карелию... более 1100 соловчан, которым особая тройка Ленинградского облуправления НКВД подпишет смертный приговор..."

Соловки... неймовірна краса північної природи, і водночас місце жахливих людських страждань
Соловки... водночас місце жахливих людських страждань

История Украины – история Соловков
Украинский барак Соловецкого лагеря
Украинские "националисты" в СЛОНе
Кто убивал украинцев в Соловках
По Соловецким местам на Украине
Украинцы помогают Соловкам
Украинцы говорят о Соловках
«Безжальні щупальця імперії»
Выпускник "соловецкой академии"
Соловецкий реквием

"Благодарим журналиста Сергея Шевченко за присланные материалы, помощь и любезное разрешение опубликовать эту статью.