"Втім, не судитиму колег. Кожен бачить те, що хоче побачити. А мене цікавила історія унікального мурованого Кремля та облаштування Соловецького табору особливого призначення (по-російськи скорочення — "СЛОН") у 1920—1930-х рр. Адже з ним пов'язані останні роки життя таких людей, як Лесь Курбас, Микола Зеров, Антон Крушельницький.

Украинский барак Соловецкого лагеря

З огляду на суворі природні умови, віддаленість від континенту (навіть нині навігація за маршрутом Кемь — Соловки можлива тільки з кінця травня по жовтень) острови архіпелагу стали місцем заслання розкольників, єретиків, вільнодумців. Серед найзнаменитіших в'язнів — співправитель Івана IV Грозного. Великий князь Симеон Бекбулатович; ігумен Троїце-Сергієвої лаври Артемій; соратник Петра, керуючий таємною канцелярією Петро Андрійович Толстой; останній отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, який просидів у "кам'яному мішку" аж 25 років і помер у віці 113 років. До речі, на запитання, чому й досі не знайдено місце поховання отамана, один зі співробітників музею чи жартома, чи серйозно сказав: боїмося, мовляв, що приїдуть українці й заберуть тлінні останки, тому й могили немає..." (Вахтанг Кіпіані. Соловки: від ГУЛАГУ до сьогодення. "Київські відомості". Київ. Цит. по тексту www.kipiani.org. 2005.)

Влада не "Cовєцька" - влада Cоловецька

"Але, звичайно, кількість і "якість" в'язнів за царя-батечка аж ніяк не порівняти з часами ВЧК-ОДПУ-НКВС. Уже 20 травня 1920 року на Соловках засновано перший трудовий табір-радгосп. 13 жовтня 1923 року було створено Соловецький табір примусових робіт особливого призначення. У 1937-1939 рр. із "СЛОНа" вийшов "СТОН" (по-російськи -"Соловецкая тюрьма особого назначения").

Багато хто й понині звинувачує Йосифа Сталіна у "викривленні ленінської лінії". Що ж... Уже за життя Володимира Ілліча "СЛОН" став лише одним із 700 виправно-трудових закладів нової Росії. "Спеціалізація" цього табору була на той час специфічною — соціалісти. До певного часу вони були соратниками ("соціал-попутниками") більшовиків. тепер же Ленін не хотів і чути про якихось есерів, меншовиків, анархістів, дашнаків. Бо всі вони були опонентами РКП(б), отже. його особистими ворогами. "СЛОН" у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Скажімо, роки 1923-1928: 300 в'язнів — це представники аристократії та держапарату старої Росії, білі офіцери, партійці, духовенство й сектанти, трохи пізніше — ще й непмани та чекісти. На прапорі Особливого Соловецького Полку військ О.Д.П.У. було написано: "Фронтів — немає. Небезпека — є. Тримайте порох сухим!" Тоді ж у камеру монастиря потрапляє зовсім юний Дмитро Лихачов (майбутній академік намагався займатися наукою й тут збереглася його стаття в журналі "Соловецкие острова" під красномовною назвою "Картярські ігри карних злочинців".

Роки 1934—1939 внесли зміни у склад "контингенту": куркулі (постанова Раднаркому пояснювала, що таким вважається будь-який селянин, обсяг майна котрого був вищим за середній для даної місцевості), "шкідники", представники, національних партій, ухильники, "шпигуни" (тобто жителі прикордонних районів) плюс 20-30% кримінальної шпани (цих називали "соціальне близькими"). Останні були на доброму рахунку в адміністрації, бо допомагали тримати в "єжових рукавицях" "контриків".

Високий освітній і професійний ценз політв'язнів надав адміністрації можливість вирішувати значні народногосподарські завдання. На 1 жовтня 1929 року вартість острівних підприємств "СЛОНу" оцінювалася в 4 мли. 860 тис. рублів. Основні джерела прибутків: шкіряний завод, хутровий розплідник (срібляста лисиця та акліматизована зеками ондатра), торфове господарство, лісозаготівля, будівництво Кемь-Ухтинського тракту, розведення риби (під гаслом "Витіснимо куркуля та приватника!").

До початку 30-х рр. існувало й культурне життя в середовищі в'язнів. Це, зокрема, театри "ХЛАМ" і "СРАМ". Ці абревіатури означали — "Художники, літератори, артисти, музиканти" (Микита Михалков у фільмі "Стомлені сонцем" назвав так дачне селище, де жив комдив Котов) і "Союз работников Анзерской музи" (Анзер — острів на північний схід від Великого Соловецького). Був український хор під орудою Ромашенка. Хор кримінальних злочинців "Свої". видавалися газети і журнали "Новые Соловки", "СЛОН", "Соловецкий крокодил", "Соловецкие острова".

Я не розповідатиму про подробиці розстрілів і репресій — це тема окремої публікації. Проте важливо знати, що в системі ГУЛАГу "СЛОН" — "СТОН" значився під номером один. Повірте, чекістам було чим пишатися..." (Вахтанг Кіпіані. Соловки: від ГУЛАГУ до сьогодення. "Київські відомості". Київ. Цит. по тексту www.kipiani.org. 2005.)

Расстрельные списки полны украинцами

"...Известно, что большую группу заключенных (509 человек), как и первый этап (1116), отправили для казни за пределы архипелага. В протоколе №199 между фамилиями русского Васильева и немца Гепнера в очередь на расстрел поставлен украинец Вражливый-Штанько. Протокол подписали 25 ноября 1937 года члены особой тройки во главе с начальником УНКВД Ленинградской области Леонидом Заковским. Исполнили приговор быстро — не прошло и двух недель. Более полутысячи человек, судя по документам, казнили в один день. Реабилитировали Вражливого спустя два десятилетия... (Сергей Шевченко. Правда и вымысел. Газета "2000", Киев. 14.05.2004)

Вражливый-Штанько Василий Яковлевич (Василь Вражливый), 1903 г. р., уроженец м. Опошня Полтавской губ., украинец, беспартийный, литератор. Выездной сессией Военной коллегии Верховного суда СССР 28.03.1935 г. осужден по ст. 54-8-11 УК УССР на 10 лет ИТЛ. Отбывал наказание в Соловецкой тюрьме. Особой тройкой УНКВД ЛО 25.11.1937 г. приговорен по ст. 58-8-11 УК РСФСР к высшей мере наказания. Расстрелян в г. Ленинград 8.12.1937 г.

• Поименный список украинцев, казненных во втором Соловецком этапе.

Украинцы - истязатели в Соловках

"Февраль тридцать восьмого года. Лесоповал... Лютовал февраль. Лютовал начальник нашей девятки Пугач, бывший истязатель заключенных Соловецких лагерей, не расстававшийся и здесь с палкой. Следом бегал с фанеркой и дрыном в руках нарядчик Женька Житиков. Отправляли на лесоповал кое-как одетых людей ранним, морозным утром. Матерились. Били отказывающихся идти в лес в кавказских чувяках, обмотанных тряпьем.

Подбежав на кривых ногах к доктору Роганькову, свирепый Пугач орал, мешая украинскую мову с русской речью: "Ты, ликарь, скольки зеков признал хворыми сегодня? А! Оставил в зоне тридцать двох?! Ты маешь десять рокив, схватишь еще стольки ж за свое милосердство, контра!" Роганьков, униженный и оскорбленный, и все же не теряющий своего достоинства, отвечал: "Я, гражданин начальник, врач. Если завтра больных будет в два раза больше, тоже освобожу всех". Пугач, грозя палкой, отступал. Не ровен час, вдруг самому придется обращаться к этому же врачу Роганькову.

Подконвойно выходим за ворота, строимся по четверо в ряд. Впереди женщины. Идем на работу в лес, за три километра от вахты. Женька Житиков, сделав отметку на нарядческой фанерке, уходит в свою кабинку, дневальный несет ему из столовой завтрак. Пугач, позавтракав в столовке охраны, появляется через час в оцепленном охраной квадрате хвойного бора. Заматерелый соловецкий зверюга с ходу набрасывается на стоящих у костра: "А, контра поганая! Вас что, загорать привезли сюда? Кубы, кубики давайте мне! Норму я, что ли, давать за вас буду, суки, гады, сволочи!"

Зеки разбегаются. Стучат топоры, повизгивают ручные лучковые пилы. Стелется дым от сжигаемых сучьев. С глухим стоном валятся вековые сосны, седая ель, голые березы. Я кряжую спиленную осину на дрова..." (Соколов Василий. Восемь лет ожидания. Распятые: Писатели - жертвы политических репрессий: Вып.4. От имени живых... Авт.-сост. Дичаров З. - СПб.: Просвещение, С.180-189. 1998)